Криницина А.Б.
На початку життя школу пам'ятаю я;
Там нас, дітей безтурботних, було багато;
Нерівна і жвава сім'я;
Смиренна, одягнена убого,
Але виглядом велична дружина
Над школою нагляд зберігала суворо.
Натовпом нашою оточена,
Приємним, солодким голосом, бувало,
З немовлятами розмовляє вона.
Її чола я пам'ятаю покривало
І очі світлі, як небеса.
Але я вникав в її бесіди мало.
Мене бентежила сувора краса
Її чола, спокійних вуст і поглядів,
І повні святині словеса.
Дічась її порад і докорів,
Я про себе перекручено тлумачив
Зрозумілий сенс правдивих розмов,
І часто я крадькома тікав
У чудовий морок чужого саду,
Під звід штучний порфірових скель.
[Там] ніжила мене [тіней] прохолода;
Я зраджував мріям свій юний розум,
І праздномисліть було мені відрада.
Любив я світлих вод і листя шум,
І білі в тіні дерев кумири,
І в ликах їх друк нерухомих дум.
Всі - мармурові циркулі і ліри,
Мечі і сувої в мармурових руках,
На розділах лаври, на плечах порфіри -
Всі наводило солодкий якийсь страх
Мені на серце, і сльози натхнення,
Побачивши їх, народжувалися на очах.
Інші два чудові творіння
Вабили мене чарівною красою:
То були двох бісів зображення.
Один (Дельфійський ідол) лик младой -
Був гнівний, сповнений гордості жахливою,
І весь дихав він силою неземної.
Інший женообразний, хтивий,
Сумнівний і брехливий ідеал -
Чарівний демон - брехливий, але прекрасний.
Перед ними сам себе я забував;
У грудях молоде серце билося - холод
Біг по мені і кучері піднімав.
Безвісних насолод темний голод
Мене мучив - смуток і лінь
Мене скували - марно був я молодий -
[Серед юнаків] я мовчки цілий день
Блукав похмурий - все кумири саду
На душу мені свою кидали тінь. (I; 583 - 584) [1]
Цей віршований уривок до цих пір залишається одним з самих багатозначних і загадкових серед творчої спадщини Пушкіна. Написаний приблизно в жовтні Болдинская осені 1830 року, він був вперше надрукований в посмертному виданні 1841 р В. Жуковським, які ввімкнули його в число "Наслідування Данту". Його незакінченість позбавляє нас можливості проникнути в цілісний задум поета. Вірш підкреслено алегорично, і в ньому відсутні які б то не було власні імена. Не названі ні дійові особи, ні місце дії, ні навіть імена "кумирів" в саду. Один з них, щоправда, завдяки парафразу "дельфійський ідол", чітко ідентифікується з Аполлоном, але інший - "женообразний, хтивий, сумнівний і брехливий ідеал" - в деяких випадках розумівся то як Афродіта, то навіть як Діоніс (наприклад Д.С. Мережковським [2] і Б. А. Васильєвим [3]).
"На початку життя ..." порівняно рідко (за мірками нашої масштабної пушкініани) привертало увагу дослідників, проте є близько десятка його тлумачень, які суперечать один одному. Тому, щоб ввести читача в діалог з ними і уникнути нарікань в несамостійності, ми торкнемося спочатку найважливіших наявних інтерпретацій, а потім зробимо ряд власних додатків.
Оригінальність сюжету, що не зводиться до "Божественної комедії", не дозволяє визначити вірш як пряме "наслідування Данте". З іншого боку, терцини, якими написаний уривок, перегук окремих образів і навіть сама специфіка алегоричного мислення не дозволяє нам залишити ім'я Данте марно. Переконливу аналогію з ним проводить, зокрема, М. М. Розанов, який підносить "величну дружину" з "очима, світлими, як небеса," яка наставляє героя в чесноти, до дантівської Беатріче "Нового життя" та "Божественної комедії" [4 ]. Дослідник також зіставляє перші рядки вірша "На початку життя школу пам'ятаю я ..." з початком "Пекла": "Земну життя пройшовши до середини, я опинився в похмурому лісі ...". При цьому "дантовскому темному лісі, що символізує стан духовної темряви, гріховності, помилок, відповідає у Пушкіна" чудовому мраку чужого саду "[5]. М. Розанов визнає, що у вірші" легко вловлюються рядки автобіографічного характеру "[6], але головним для нього є геніальне засвоєння Пушкіним стилю Данте: "Подібність не обмежується формуванням вірша, як зазвичай думають, але і захоплює саму сутність змісту" [7].
Ми зі свого боку можемо додати на користь італійської інтерпретації уривка, що сам його сюжет перегукується з центральним епізодом багатьох італійських лицарських поем: спокусою героя в чарівних садах чарівної чаклункою (як у "Звільненого Єрусалима" Т. Тассо або "Шалений Роланд" Аріосто). Частково цей мотив був використаний Пушкіним раніше в "Руслані і Людмилі" при описі пригод Руслана в садах Чорномора. Щоправда, герой аналізованого вірша всього лише хлопчик, але й тут у зачарованому саду відбувається щось на зразок спокуси його "брехливим, але прекрасним" жіночим образом, і цей дещо видозмінений мотив почасти надає сюжету уривка італійський колорит.
На думку авторитетного пушкініста Г.А. Гуковского, "це вірші не про Данте, і менше за все це вірші, написані під впливом Данте. Це вірші про людину і культурі, вірші про прагнення вперед, вірші про пориві людського духу від відсталого минулого до незвіданого, прекрасному, новому, вірші про творчість , про епоху, початком і вищим вираженням якої був Данте "[8]. У вірші зображено зіткнення двох культур, двох ідеологій - середньовічного християнства і античного язичництва у свідомості людини епохи Ренесансу. Пушкін геніально відобразив "структуру свідомості італійця на заході середніх століть" [9]. Тим самим Гуковский в основних рисах повторює більш ранню за часом інтерпретацію В'ячеслава Іванова, котрий у вірші зображення "перехідного часу між християнським Середньовіччям і озирнувшись на язичництво Відродженням" [10].
Д.Д. Благий висуває версію, що перед нами взагалі не ліричний вірш, а початок великої поеми про життєвий шлях Данте ще до зішестя його у пекло - як наслідування Байрону, який написав поему "Пророцтво Данте" про життя поета після повернення з пекла, чистилища і раю на землю . Однак учений теж допускає, що "деякі деталі в описі" школи "і особливо <...> саду, наповненого античними" кумирами "" (згадаймо рядок про "священному сутінках" царскосельских садів з їх "кумирами богів" у "Спогадах в Царському Селі "1829 р), так само як переживання героя уривка, пов'язані з перехідним віком від хлопчика до юнака, підказані були поетові спогадами про його особистому досвіді <...> Але ніякого зіткнення різних епох і культур в уривку немає. Читаючи його, цілком занурюєшся в епоху кінця ХІІІ - поч. ХIV ст. "[11].
Б.П. Городецький, навпаки, ставить під сумнів навіть італійський колорит уривка і підкреслює в ньому автобіографічні мотиви: "... не можна позбутися враження, що початок вірша дійсно передає риси не російській, а західно-європейського життя. <...> У той же час у всім уривку повністю відсутні моменти, які давали б підставу співвідносити його зміст з італійською дійсністю "[12]. "Опис чудового саду з безліччю мармурових статуй також не дає [для цього] незаперечних підстав: такі сади були в будь-якій країні Західної Європи. Широко були представлені вони і в Росії ХVIII століття. В зв'язку з цим досить нагадати хоча б знаменитий Юсупов сад в Москві, куди водили гуляти хлопчика Пушкіна. <...> Такі ж сади були і в Царському Селі "[13]. "Враження героя вірша від красу природи і творів мистецтва, викликає у ньому художника <...> повністю відповідає аналогічним визнанням самого Пушкіна про пробудження у ньому поета:
Знову ніжним отроком, то палким, то ледачим,
Мрій смутні в грудях моїх тая,
Блукаючи по світах, по гаях мовчазним,
Поетом забуваюся я.
("Спогади в Царському Селі" 1829) (I; 552).
Майже фізіологічно точний опис стану натхнення <...> неодноразово наводилося Пушкіним як властиве йому самому: "Коли збігаються бачення перед тобою в тій імлі / / І швидкий холод натхнення / / Влас Підіймає на чолі ..." ("Жуковському"). "Підвищений-емоційне сприйняття героєм вірші вищих і досконалих творів мистецтва (" Усі наводило солодкий якийсь страх / / Мені на серце, і сльози натхнення, / / Побачивши їх, народжувалися на очах ") було властиве і самому Пушкіну:" Часом знову гармонією уп'юсь, / / Над вигадкою сльозами обіллюся ... "(" Елегія "1830р.). <...> Це говорить про те, що перед нами, мабуть, початок великого і складного твору, можливо автобіографічного характеру, в якому процес пробудження творчого початку в дитині і становлення характеру повинні були розкриватися на узагальненому тлі Західної Європи "[14].
Якщо настільки різні тлумачення саду, то ще більше розходяться розуміння "величної дружини", яка виховує двох дітей. Саме загальне думку висловлює Д. Благой: "смиренна, одягнена убого, але виглядом велична дружина" уривка - середньовічне християнське віровчення "[15]. На цьому сходяться всі. Але далі починаються рішучі розбіжності у тлумаченнях. Г. Гуковский засуджує все церковне в уривку як сковує звільняється свідомість: "Звідси поєднання здорових, прекрасних і вільних образів античного мистецтва, природи як стихії буйного творчості буття, мистецтва як стихії творчості вільного людського духу, томління людської, земної (а не небесної) любові - і алегоричного розуміння всього цього, і церковно-засуджують формул, підкоряють свободу людини природи рабству церковної думки "[16].
Повністю протилежно тлумачення цього вірша митрополитом Антонієм Храповицький, який бачить у ньому "точну сповідь усього життєвого шляху" Пушкіна, подібної за духом і значенням сповіді Блаженного Августина: "Сам автор такого тлумачення не дав, але зміст його сповіді у зв'язку її з багатьма іншими його віршами зовсім зрозумілий. Суспільство підлітків-школярів - це російське інтелігентне юнацтво; вчителька - це наша Свята Русь; чужий сад - Західна Європа; два ідола в чужому саду - це два основні мотиви західноєвропейської життя - гордість і хтивість, прикриті філософськими тогамі, як мармурові статуї, на яких милувалися вперті хлопчики, що не бажали не тільки виконувати, але навіть і вникати в бесіди своєю мудрою і доброчесного вчительки і упереджено перетлумачує її правдиві розмови ". Однак о. Антоній схильний перетлумачувати вірш публіцистично, вже після революції, в еміграції аналізуючи духовний стан російського суспільства кінця ХІХ століття [17]. Цікаву, але спірну інтерпретацію висуває Б.А. Васильєв, який вважає прообразом наставниці у вірші Знам'янську ікону Божої Матері з Царськосельського храму [18].
Узагальнюючи, ми можемо розділити всі інтерпретації на два ряди в залежності від того, як розумілося "ліричний я" вірші: або у ньому бачили якесь абстрактне збірне єдність: італійську націю, російську інтелігенцію, європейський гуманізм і т.п., і тоді вірш оберталося іносказанням, на зразок середньовічної притчі з Gesta Romanorum або початку "Божественної Комедії"; або герой вірша розумівся як конкретна індивідуальність (Данте, юний Пушкін, італієць епохи раннього відродження), і тоді уривок прочитується як сповідь.
Обидва підходи спробував поєднати у своєму тонкому і ретельному розборі найбільший німецький славіст Лудольф Мюллер, що привело його до поділу вірші на дві смислові частини:
"Хто ж, однак, справжні герої вірша? Нам здається, більше прав Гуковский: Пушкін зображує не конкретних індивідуумів, а великі історичні явища: всеохопний культурні єдності європейського Середньовіччя та раннього Відродження, молоді європейські народи і як" ліричний я "- провідну культурну націю того часу - італійську "[19]. "Нерівна і жвава сім'я" школярів виявляється при такому тлумаченні сім'єю європейських націй. Однак у відношенні "смиренної, одягненою убого <...> дружини" Л. Мюллеру негайно ж доводилося обумовлюватися, що це не всемогутня і царствена католицька церква часів Данте, а тільки ідея християнства в її простоті і величі, як її розумів сам Пушкін. Тим самим культурно-історичне тлумачення вже не витримується ним до кінця. Щодо ж останніх трьох терцин Л. Мюллер заявляє, що вони не вписуються в вищенаведене тлумачення, тому що Пушкін переходить в них "з культурно-філософського на психологічний" рівень [20]. На думку дослідника, Пушкін сам відчув свій відступ від первісного художнього задуму і залишив вірш незакінченою, зупинившись перед виникли художніми труднощами. У цілому ж вірш являє собою "духовну автобіографію Пушкіна" "на вищому рівні культурно-історичної абстракції, культурно-історична алегорія, насичена власним світоглядним і психологічним досвідом поета" [21].
На наш погляд, такий підхід до вірша по суті правильний, але потребує корегування. Не залишає сумніву, що в ньому лідирує автобіографічний початок, але особистість показана в становленні в міру засвоєння нею різних культур, епох і світоглядів. Тому варто говорити не про дві частини вірша - алегоричній і автобіографічною, але скоріше про двох рядах образів у ньому - конкретного автобіографічного "я" і встають перед його свідомістю символах культурно-філософських ідей, які є таким чином, як і будь-який символ, алегорично. Тоді вірш прочитується як міф про духовному становленні особистості Пушкіна, про прихід до нього творчого дару і про саму його природу. Настільки важливий для Пушкіна сюжет він і вирішив стилізувати під тон і манеру духовної автобіографії Данте - його "Божественної Комедії", гранично узагальнюючи і час і простір.
Автобіографічність ліричного героя представляється нам безсумнівною. Крім зазначених Городецьким явних перегуків уривка з "Спогадами в Царському Селі" 1829 року при зображенні саду і з посланням "Жуковському" 1818 при зображенні стану натхнення, можна вказати також на характерний для Пушкіна мотив негідно проведеної, "втраченої младости": "Смуток і лінь / / Мене скували - марно був я молодий "(згадаймо рядки з чорнового продовження" Спогади "1828 р:" Я бачу в неробстві, в несамовитих бенкетах, / / В божевіллі згубною свободи, / / В неволі, в бідності, вигнанні, в степах / / Мої втрачені роки "(I; 759) або ж рядки з написаної тієї ж осені 1830-го року" Елегії ":" Божевільний років згасле веселощі / / Мені важко, як неясне похмілля "(I; 571).
Вид "смиренною і" одягненою убого "дружини дійсно абсолютно не відповідає алегоричному виглядом католицької церкви під кінець середніх століть. Смирення через" убозтво "скоріше могло бути ідеалізовано у православному релігійному мисленні, де навіть існували святі юродиві. Тому ми схильні погодитися з владикою Антонієм ( Храповицький) в тому, що тут мова йде про втілення Православної церкви, і набагато більше, ніж на Беатріче, Наставниця викликає в пам'яті Богоматір.
Відразу звертає на себе увагу, що герой пише про свою юність ретроспективно, перебуваючи в зрілих літах і засуджуючи помилки своєї молодості (цей факт робить відразу вельми сумнівним узагальнено-збірне або абстрактне тлумачення "ліричного я"). Засудження відбивається і в самій інтонації оповідання ("я про себе перекручено тлумачив зрозумілий сенс правдивих розмов" (чорновий варіант був "глибокий сенс духовних розмов"), безвісних насолод темний голод мене терзав. Зневіра і лінь / / Мене скували "), і в лексиці, що буяє церковнославянизмами ("повні святині словеса", "сувора краса", "праздномисліть мені була відрада", "то були двох бісів зображення", що підкреслює православну культурну орієнтацію героя.
Сад вірші в точності відповідає хронотопу Царськосельського саду з "Спогадів в Царському Селі" з майже повним повторенням лексем, які окреслюють обидва ці образи. Аналогічний і сам вигляд саду з "кумирами богів", і душевний стан перебуває в ньому героя: "Знову ніжним отроком, то палким, то ледачим, / / Мріяння смутні в грудях моїх тая, / / Блукаючи по світах, по гаях мовчазним, / / Поетом забуваюся я "(I; 553) -" Я зраджував мріям свій юний розум "," Перед ними сам себе я забував "," смуток і лінь / / Мене скували "," Серед юнаків] я мовчки цілий день / / Блукав похмурий ".
Проте якщо опис парку в "Спогадах в Царському Селі" майже реалістично, то в уривку Болдинская осені саду відразу звертають на себе увагу два дуже важливих метафоричних епітета: "чужого саду" і "під звід штучний порфірових скель". Чому сад названий чужим? Очевидно, він є уособленням чужого герою світу, причому в опозиції саду своєї виявляється школа і що панує там блага Наставниця. У саду ж знаходяться античні статуї, названі "кумирами", "бісами" і "ідолами", отже, перед нами опозиція двох культур: християнства і античності, що і дало привід багатьом дослідникам зводити сюжет вірша до епохи Відродження, коли і було знову актуалізовано це культурне протистояння.
Але "штучність" скель саду (у чорновому варіанті ще більше підкреслена варіантом: "в притулок штучний підроблених скель" [22]) наводить на думку про "сделанности", фальшивості все, що в ньому є. Далі, якщо ми пильно вдивимося в опис статуй ("Все - мармурові циркулі і ліри, Мечі і сувої в мармурових руках, На розділах лаври, на плечах порфіри"), то побачимо, що це - не справжні античні статуї, а наслідування їм епохи Просвітництва - ложноклассіцізма, оскільки циркулі, ліри, мечі, сувої, лаври, порфіри - всі емблеми, властиві алегоричним статуям Бароко і Просвітництва, що символізують земні справи, подвиги і титули виліплених в мармурі (при цьому мечі і тим більше циркулі ніяк не могли бути зображені за часів античності). Ці атрибути також згруповані попарно, представляючи собою опозиції: розуму і поезії, меч і сувій - військової могутності й науки, тобто статуї висловлюють ідеї західно-європейської культури епохи Просвітництва. Відповідно, сад виявляється носієм відразу трьох культурних епох: античності, Відродження та Просвітництва, з яких останнє явно превалює над іншими.
У саду відбувається не тільки залучення того хлопчика до європейської культурної традиції, але до художньої творчості взагалі, перші пориви натхнення, перетворення його в Поета. Тому сад символізує культуру і мистецтво Західної Європи, пізнання яких і стало найпотужнішим стимулом творчого зростання героя: "Все наводило солодкий якийсь страх / / Мені на серце; / / І сльози натхнення побачивши їх народжувалися на очах". Таким чином, хоча сам сад з його алегоричними "бісів зображеннями" зображений як "зроблений", штучний (natura naturata), народжене їм натхнення безсумнівно справжнє, справжні.
У структурі образів вірша важливо також простежити роль мотивів "світла" і "темряви". У "величної дружини" герою запам'ятовуються лише "очі світлі, як небеса", тобто вона показана однозначно як джерело небесного світла. Сад же характеризується з самого початку епітетом "чудовий морок". Далі звертають на себе увагу такі деталі, як "тіней прохолода", "світлі води" і "білі в тіні дерев кумири". Тобто світло і темрява сплітаються в химерні і ошатну гру світлотіні на паркових доріжках, стають амбівалентними: темрява наділяється привабливістю і загадковістю.
"Білі в тіні дерев кумири" спочатку зображуються назавжди застиглими в безжиттєвості: "І в ликах їх друк нерухомих дум". І раптом несподівано вони наповнюються таємничим життям, зі спостереження Р. Якобсона [23]:
Один (Дельфійський ідол) лик младой -
Був гнівний, сповнений гордості жахливою,
І весь дихав він силою неземної.
Інший женообразний, хтивий,
Сумнівний і брехливий ідеал -
Чарівний демон - брехливий, але прекрасний.
Їхні образи також амбівалентні: з одного боку, підкреслюється їх гріховна сутність (не випадково вони з самого початку іменуються "бісами", проте ясно, що ця оцінка встановилася на них у ліричного героя вже ретроспективно) вони є навіть уособленням гріха - "був гнівний, сповнений гордості жахливою "," хтиві, сумнівний і брехливий ідеал ". Однак младой отрок бачить передусім їх красу, якої вони і спокушають ліричного героя: "чарівний демон - брехливий, але прекрасний" (в один ряд з цими рядками ставиться вигук Дона Карлоса про Лаурі: "Милий демон!")
Саме їхня краса і робить ліричного героя поетом: "Перед ними сам себе я забував; / / У грудях молоде серце билося - холод / / Біг по мені і кучері підіймав" - це і є зображення цього творчого натхнення. тому "чудовий морок" саду виявляється у Пушкіна в одному ряду не тільки з "сутінком священним" "Спогадів в Царському Селі", але і з "сутінком невідомим" поетичних мрій:
Люблю ваш сутінок невідомий
І ваші таємні квіти,
О ви, поезії чарівної
Благословенні мрії! (1822 р. - I; 332).
Якщо ж ми вдивимося в зображення "Дельфійського ідола" те в ньому проступають не античні, і не класицистичні, а чітко виражені романтичні риси: "неземна сила" юна краса і "жахлива гордість" - це риси байронічного демона з "Каїна", а також "злісного генія" з "чудовим поглядом" з пушкінського вірша "Демон", написаного у момент "романтичного кризи" 1823 року, коли Пушкін був ще безмірно захоплений романтизмом, але вже усвідомив його руйнівну для душі природу. Потім цей байронічний образ отримає остаточне втілення у поемі Лермонтова, де основними рисами Демона стануть саме неземне велич, нескінченні сила і гордість. Отже, при описі "Дельфійського ідола" Пушкін в трьох епітетах окреслив саму сутність байронічного романтизму. Якщо врахувати, що два ці "кумира" є самим притягальним для героя в чарівному саду, то при нашому тлумаченні романтизм виявляється для героя вершиною європейського мистецтва, що викликав до життя оплодотворивших перше натхненням його власну творчість. Так Пушкін передбачає в розповіді про своїх ліцейських роках найважливіший період свого духовного становлення - захоплення байронізму.
У результаті виникає фатальна подвійність оцінки молодості героя, що пройшла в саду: покаянний засудження її "праздномислія" з точки зору християнської моралі і захоплені спогади про перших поетичних мріях. Наслідком творчих підйомів виявляється подпаденіе душі героя під владу гріхів: жагучої спраги насолод, ліні і зневіри, з яких останній найбільш важкий у християнському розумінні:
Безвісних насолод темний голод
Мене мучив - смуток і лінь
Мене скували - марно був я молодий
Тут епітет "темний" дан у вже переносному, психологічному значенні й з різко негативною конотацією. Це зумовлює пригніченість героя і в цілому негативний підсумок його молодості. Загальна дія саду на його душу виявляється негативним: "білі кумири" "кидають тінь" на його душу.
[Серед юнаків] я мовчки цілий день
Блукав похмурий - все кумири саду
На душу мені свою кидали тінь.
Тут уривок обривається, і нам невідомо, як подолає герой наступив криза і який його стан в сьогоденні. Очевидно, від того, що він придбав у таємничому саду, герой поки не відмовляється і дорожить знайденої у ньому красою і натхненням. Але в той же час він скептично засуджує пройдений життєвий етап: "марно був я молодий". За точної формулюванні Вяч. Іванова, "найстрашніші для християнина гріхи - гордість, гнів, хтивість - оточені в чарівний ідолів невідпорним чарівністю. Два моральних світу протиставлені один одному і борються між собою під знаком єдиної Краси: як вирішиться суперечка, загадковий уривок не говорить" [24]. У незакінченому уривку, настільки важливому для розуміння всієї життєвої філософії поета, питання про шляхи майбутнього життя так і залишається невирішеним.
Отже, унікальність цього вірша, на наш погляд, полягає в поєднанні в ньому православного і романтичного світоглядів у ціннісної та художній системі поета, проглядають з-під безлічі інших культурно-історичних відсилань. Написаний Болдинская восени, на рубежі між раннім і пізнім творчістю, уривок "На початку житті школу помню я ..." відбив неподільність для поета філософських, естетичних і релігійних проблем, що і є характерною рисою його світогляду.
Список літератури
1. Всі тексти Пушкіна, крім спеціально обумовлених випадків наводяться за Повна. зібр. соч. А.С. Пушкіна в шести томах М., 1936, з позначенням у дужках римською цифрою томи, а арабської - сторінки.
2. Мережковський Д.С. Пушкін / / Пушкін в російській філософській критиці. М., 1990. С. 137.
3. Васильєв Б.А. духовний шлях Пушкіна. М., 1994. С. 182-183.
4. Розанов М.М. Пушкін і Данте / / Пушкін і його сучасники. Вип. ХХХVII. Л., 1928. С. 21.
5. Там же. С. 25.
6. Там же. С. 25.
7. Там же. С. 20.
8. Гуковский Г.А. Пушкін і проблеми реалістичного стилю. М. 1957. С. 284.
9. Там же. С. 280.
10. Іванов, В'ячеслав Два Маяка / / Пушкін в російській філософській критиці. М., 1990. С. 254.
11. Благий Д.Д. Творчий шлях Пушкіна (1826-1830). М., 1967. С. 520.
12. Городецький Б.П. Лірика Пушкіна. М.-Л., 1962. С. 420.
13. Там же. С. 420.
14. Там же. С. 422.
15. Благий Д.Д. Творчий шлях Пушкіна (1826-1830). М., 1967. С. 520.
16. Гуковский Г.А. С. 282-283.
17. Митр. Антоній (Храповицький) Пушкін коли моральна особистість і православний християнин / / А.С. Пушкін: шлях до православ'я. М., 1996. С. 147-148.
18. Васильєв Б.А. духовний шлях Пушкіна. М., 1994. С. 186-192.
19. Müller, Ludolf Puškins Gedicht "V nacale zizni školu pomnju ja" (Zur Schule ging ich, da ein Kind ich war ") / / All das Lob, das du verdient. Zeitschrift für Kulturaustausch. Stuttgart, 1987/1Vj. S. 142.
20. Ibidem. S. 145.
21. Ibidem. S. 145.
22. Собр.соч. в 17томах. Т. 3 ч.2. С. 584.
23. Якобсон Р. Статуя в поетичній міфології Пушкіна / / Роботи з поетики. М., 1987.
24. Іванов, В'ячеслав Два Маяка / / Пушкін в російській філософській критиці. М., 1990. С. 254.